3 дні відпусткового шаленства, або мініканікули в Лондоні

   27-го ми приїхали в London на мініканікули. 

  8 сторінок "конспекту" у моєму щоденнику вміщають спогади, втілені мрії, щастя, радість і любов. Все це є в кожній букві, комі, крапці, та навіть в пустому рядочку. 

   Лондон -  це місто, де мені вистачає повітря, де очі розкриваються ще більше, де думки стають фіксовані на миті секунд, а далі блокують приплив крові до мозку і голова крутиться, крутиться, крутиться...від щастя, від подій, від виру і руху життя, від емоцій, почуттів, від краси і сили, могутності і слабості цього міста, цього місця. 

   Лондон завжди заглиблює в пам'ять нові асоціації. Коли подумки говорю: "Лондон", перед очима картини Дегаса, Ван Гога,Моне, Мане, Тернера, Дюрера, Модільяні...; у вухах плескіт Темзи і мотор річкового таксі; носові центри пригадують запах тюльпанів із Battersea Park; засмага на обличчі ще не зішла від сонячних березневих променів...

   Лондон - місто можливостей, випробувань, місто контрастів, мостів, розкоші, затаєної самотності, місто мрій і реальності, місто, де хочеться працювати, де хочеться жити, де завжди цікаво, навіть тоді, коли ноги відмовляються йти, а голова крутиться, крутиться, крутиться.

    Вкотре побачила свою улюблену роботу в Tate. Червоні сходи ведуть доверху, вони легкі і повітряні, вони високо і недосяжно. Але й до них можна добратися, варто лише повернути в уяві зобреження :-).

   І ще, навіть будучи в реальності, можна відчувати казку, просто йдучи по мосту Альберта. Невимушено, думаючи, мріючи.

   І ще, поглинати, вивчати, розуміти мистецтво -  цьому треба вчитися. Я не знаю, коли приходить розуміння мистецтва, зараз точно я ще на етапі - "подобається-не подобається". Але ця робота для мене якась дуже значуща.

   І ще, можна собі здаватися такою маленькою-маленькою у великому просторі, але такою зігрітою любов'ю і щастям.

Хороших вихідних!