Казка про Повзика

Як Повзик вчився рахувати

(казка для дошкільнят)

Автор:  © Людмила Водяницька

Жив собі у лісочку маленький строкатий вуж. Звали його Повзиком. Він дуже любив квіти. Навколо Повзикової хатки росло багато незабудок, ірисів, ромашок, троянд,  але його улюбленими були айстри. Терпляче чекав Повзик осені, щоб милуватися цими квітами.
І ось  - перше вересня. Рано вранці поспішають до школи маленькі звірята, пташата, усі юні жителі лісу. Сьогодні ж День Знань.
Повзикова хатка найближче до школи. Дітвора радіє, сміється, аж раптом усі замовкають від подиву!  Біля Повзикового будиночку розпустилися  дивовижні квіти. Пухнасті, кольорові. Повзик щасливий у цій осінній красі.  На кожній квітці притаїлися крапельки кришталевої роси і від цього квіти здаються ще прекраснішими!
- Повзику! Подаруй мені трохи своїх квітів! Хоч одну! – гукає Білочка.
- І нам! Хоч про три! – Щебечуть Сестрички-Сороки!
- І мені будь ласка, подаруй п’ять! – Прохає Зайченя.
А Повзик  без руху, розгублено дивиться на друзів, на очі йому навертаються сльози.
- Що з тобою, Повзику?  Чому ти засмучений? Дивися, яка неймовірна краса в тебе біля хатки! -  квакає Жабеня.
- Може, він скупиться? – пискнула Лисичка.
- Ні, я не скупий...Я дуже навіть привітний і щедрий, і радо б подарував Вам усім квіти, кому одну, кому три, кому п’ять,  але я... не можу. – схлипує Повзик.
- Чому? – обурено перепитує Совеня.
- Я... я не вмію рахувати, я ще маленький... – каже Повзик.
Дітвора зрозуміла, в чому справа.
- Ми знаємо, як тобі допомогти, Повзику. – защебетали Сестрички-Сороки,
- Залишайтеся всі тут, ми зараз. – і майнули чимдужче до школи.
А за хвилину повернулися, проте не самі, прилетіла із ними Учителька-Сова.
- Повзику, не сумуй. Зараз ми швиденько порахуємо ці чарівні квіти. – сказала Учителька.
Повзик витер сльози, повеселішав.
Дітвора обступила Учительку і вони почала рахувати квіти.
- Одна, дві, три, чотири, п’ять...
- Одна, дві три, чотири, п’ять...
- Одна, дві три, чотири, п’ять...
Наука перетворилась у цікаву гру, квіти рахували всі! Кожен мав порахувати спершу п’ять, потім десять, далі до п’ятнадцяти. Як же це радісно і дружньо.
І Повзик завзято рахував.
- Дякую Вам, Учителько-Сова. Я навчився рахувати до п’ятнадцяти, саме стільки квітів біля моєї хатки, і тепер можу подарувати друзям цю прекрасність. – радів Повзик.
- Ні, ні, не зривай їх, нехай ростуть! – закричала дітвора.
А ми щоранку, йдучи до школи, будемо їх рахувати.
Учителька-Сова посміхнулась  і сказала:
- Діти! А тепер йдемо до школи, вже час уроків, скоро пролунає Перший дзвінок! Повзику, хоч ти ще маленький, але здібний до науки, йди із нами!
Повзик зрадів і всі вони дружно поспішили на перший урок!