Часом, часто...

Часом не помічаємо днів особливих серед днів буденних. Часом не радіємо подіям важливим серед подій пустих і ненатхненних. Часом падаємо, підіймаємося і долаємо, часто забуваючи просто подякувати тим, хто дає руку помочі, погляд лагідний, серце відкрите.
 
Часто не відпускаємо із пам'яті тих, хто давно в минулому, Не дозволяємо собі усвідомити, що в чийомусь майбутньому наше місце вже нам не належить. Хвилюємося за завтрішній день...Творимо... тривожну тінь на сонці у власних долонях.
 
Часом поспішаємо, розв'язуючи руки своїй недосконалості, а потім лютуємо від безвиході, злості, підлості, зобов'язань, лінощів. Часто кажемо, що любові замало, а самі не любимо навіть себе. А коли прийде час для життя... вічного, що скажемо у відповідь непоміченому життю? Часом. Часто.

(с) Людмила Водяницька