Поетичні замальовки

Опубліковані мої поетичні замальовки у газеті "Знак Питання" (листопад 2012, №10)

 © Людмила Водяницька

***
Тихенько так підкралась осінь,
Вдягнула в барви кольорові
І парк, і сквер, й трави колосся.
Усе в обнові веселковій.
І чарівніших нема чар.
Як хазяйнує осінь-казка,
Та весь ось цей щедротний дар -
То тільки Божа, Божа ласка.
Кленове листя ти збираєш
(Всміхаєшся так загадково)
Їх наді мною розкидаєш
На серці трепетно, медово
За руки ми з тобою взялись
І зачаровані красою
І дивувались, й милувались,
Й пливли повільною ходою.



***
Правду ніде сховати, бо вона гола
Заховатись у букви брехні легше,
 бо вони липкі.
Як покличеш правду – прийде,
 бо змерзла вже в самотності.
А брехня завжди в теплі пріє
 і нема їй діла до людського щастя.
***
Вона і він – як два потоки,
Як північ й південь, захід й схід.
Як сонце й місяць, шум і спокій,
Зима і літо, пара й лід.
Єднає їх єдина сила –
І радість, й смуток – все на двох.
Вона любові попросила –
Його з Небес послав їй Бог.
***
Підводжу до неба очі, руки,
Проміння літа сховалось в коси.
Чудо-веселка втішає луки,
А на травинках срібляться роси.
М'якенькі хмари забрали літо,
І на обличчі горить усмішка.
Накруг розквітли осінні квіти –
І я щаслива, щаслива  трішки.
***
Колись вона ходила в капелюшку,
Поважна пані в дорогих хутрах…
Тепер вона жебрачка, “Чорна мушка”,
Життя її загублене в вітрах.
Брудне вікно, посічена фіранка,
Розкидані по столу крихти хліба…
Вчорашня пляшка і розбита склянка,
А очі в пані спорожніли ніби.
Іде, блукає, наче прокажена,
В альтфатері шукає філіжанки…
І заглядає байдуже–студено
У вмиті горем очі коліжанки…
Колись вона ходила в капелюшку…
***
Я бачу в снах щасливих нас обоє
І відчуваю, як мене ти обіймаєш,
Як теплою долонею торкаєш
Мої заплутані русяві коси.
У моїх снах лишилося нас двоє.
Малих і безтурботних, щирих, босих...
Під ноги літо стелить шовком трави,
Гроза змиває з розуму печалі.
Ми так високо падаємо в небо,
А може, доля руки нам підставить?
А може, просто нам любити треба?
Романтикою пахне сонний берег,
Пісок засмоктує сп'янілі хвилі,
Ми віддаляємось у сні на милі
І долітаєм до небес безсилі...
І розбиваємся об ранок сонцем.
Та бачимо у снах себе щасливих.

І сама публікація "Тихенько так підкралась осінь"...