А вже зовсім скоро...

Коли досвітку за вікном щебечуть пташки, здається, що весна. Відкриваю вікно, а там – нічого не видно. Туман. Лиш чути, як шуршать по карнізі своїми кігтиками на лапках забіяки-шпаки. Як розвиднюється, то сонце дає надію на світлий і теплий день. Температура зараз не опускається нижче +5 С, це не може не тішити. Але вранці таки трошки зимно. Кутаю носика в шарф, ховаю вушка під шапочку, вдягаю тепленькі плетені рукавички і демонструю дзеркалу повну готовність до зустрічі із трохи різким листопадовим вітром.

Якщо трапиться вдень зайти до торгівельного центру, то забуваюсь і гублюся там на 1-2 години поміж вітринами із новорічними прикрасами, теплими і радісними святковими листівками, зимовими і м’якусінькими різними одежками. Особливо тішуся, як побачу якусь гарнюню річ, помацаю її, навіть уявляю, де б їй знайшлося місце у моєму домі. Але потім подумки прощаюся із нею і йду шукати нових «поглиначів моєї уваги».

Стільки красивих і приємних несподіванок, але найбільша – ялинка в центрі великого холу. Так, зараз лише середина листопада, а ця красуня вже височіє тут. Вона хоч і штучна, але так чуттєво будить центри моїх нюхових рецепторів, що я вдихаю запах ялиці, проходячи повз. А ще дуже подобається мені магазинчик, де продають різні пахучі мила для тіла. Кумедним є те, що ці всі мила у формі і кольорі... тістечок. Не знаю, на яку реакцію розраховували розробники, але ідея хороша, хоч, мабуть, не в мене одної виникає бажання надкусити шматочок мила.

Зараз у супермаркеті бум знижок на усе, а на солодощі – особливо. І ці всі знижки манять... Але обмеження все ж існують, навіть для мого безмірного відчуття щастя від солодкого. Стою на касі, розраховуюсь, наді мною висять високо під стелею гірлянди. І чомусь здається, що з них дивляться маленькі ангели і тихо-тихо шепочуть саме мені: «А вже зовсім скоро твоє справжнє свято, Різво».

Чекаю...